Знайомтесь: Сілістра! 60 років побратимства з Хмельницьким.

29 Квітня 2026 р.
Прес-центр

Знайомтесь: Сілістра! 60 років побратимства з Хмельницьким

З нагоди Всесвітнього дня поріднених міст музей історії міста продовжує започаткований у 2025 році цикл виставок і ретроспективних нарисів про міжнародне партнерство Хмельницького з його порідненими містами.

Минулоріч ми вже познайомили вас із містом Модесто, що в сонячній Каліфорнії в США. А сьогодні запрошуємо у ретроспективну подорож історією поріднення міста Хмельницького з болгарською Сілістрою.

Рух міжнародного побратимства, що об’єднує понад 3500 міст світу з-понад 160 країн, базується на принципах співпраці, культурного обміну та взаємодопомоги. Сьогодні Хмельницька міська територіальна громада розвиває міжнародні зв’язки з муніципалітетами 16 іноземних міст-побратимів із 15 країн світу.

1992 року між містом Хмельницьким і містом Сілістра, що в Республіці Болгарія була укладена угода вже в добу Незалежності України. Однак чимало хмельничан пам’ятають той «болгарський бум», що буквально охопив наше суспільство ще за радянських часів. Отже, вважати початок відліку цих дружніх стосунків, починаючи з 90-х, було б некоректно, тому пропонуємо ретроспективну подорож в їхню історію.

Всеохопна дружба з другарями-болгарами для нас, хмельничан, розпочалась, як мовиться, «добровільно-примусово» через радянську партійну рознарядку 60 років тому - майже одразу після започаткування у 1963 році Всесвітнього дня поріднених міст, що й донині має на меті зміцнення дружніх зв’язків між містами різних країн.

Отож, у серпні 1966 року Хмельницькому випало офіційно потоваришувати з болгарською Сілістринською округою та її центром – містом Сілістра. Історичною ж передумовою цих подій було створення у 1958 році Товариства радянсько-болгарської дружби, а його Хмельницьке відділення з’явилось у місті у червні 1966 року. За друкованим свідченням його очільниці А. Городецької, «залізна завіса» привідкрилась для громадян Радянського Союзу, а з ними і для хмельничан, коли 12 травня 1967 року було укладено договір про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між СРСР і Народною Республікою Болгарія, обумовивши подальший активний товарообіг, науково-технічне та культурне співробітництво, про що посадовиця пише в своєму нарисі «Єднанню нашому міцніти» («Від Поділля до Добруджі», уп. П. Хорошенюк, вид-во «Каменяр», Львів, 1987, с. 3).

Між підприємствами, якими в радянську добу славилось наше місто на всю країну, та промисловими підприємствами Сілістринської округи налагодилась плідна співпраця. Практикувалося так зване «соцзмагання», зокрема між хмельницьким заводом термопластавтоматів і сілістринської «Стомани» та заводом відрізних машин. Заводи «Катіон» і трансформаторних підстанцій обмінювалися досвідом і технологіями з болгарськими колегами. Сілістринці цікавились і хмельницьким чавуноливарним обладнанням, і роботою електронних систем управління (В. Шевченко, «Формула зближення», «Від Поділля до Добруджі», уп. П.Хорошенюк, вид-во «Каменяр», Львів, 1987, с. 27). Не відставали від них і комбайнери обидвох житниць, набираючись досвіду під час обопільних візитів. Недарма ж і українське Поділля, і болгарська Добруджа здавна вважаються потужними аграрними центрами у своїх країнах. Про це промовляють навіть геральдичні символи: у центрі гербу Сілістри – золотий пшеничний колос, а в центрі гербу Хмельницької області два колоски утворюють початкову топонімічну літеру області.

За взаємним обміном досвідом їздили не лише промисловики та аграрії, а й студенти та викладачі. Створені при хмельницьких школах клуби інтернаціональної дружби започаткували масштабне листування між школярами обох міст-побратимів. Тисячі листів відправлялись із Хмельницького до Сілістри, і тисячі приходили у відповідь. Така «лихоманка листування» накрила поштові служби обидвох країн 9-бальною хвилею наприкінці 70-х. Власне, й авторка цього нарису, на ті часи - школярка школи № 17, брала в цьому безпосередню участь, вже тоді розповідаючи сілістринським школярам у своїх листах акуратним каліграфічним почерком на лінованому аркуші зі шкільного зошиту про походження топонімів нашого міста, та отримувала у відповідь розповіді про Сілістру, ілюстровані поштовими листівками з видами Болгарії та вкладеними в конверти популярними на ті часи дитячими дрібничками: марками, календариками, жуйками в тонких пластинках, яскравими наліпками, які в 70-ті роки звичного і тотального дефіциту були справжньою дивиною, - словом, усім тим, що могло вміститись у звичайний поштовий конверт. Та головним тодішнім «скарбом» інтернаціонального листування вважався болгарський піонерський галстук (країни ж соцтабору тоді) – блакитний у молодших школярів, червоний – у середніх. З коротких розповідей болгарською про Сілістру досі пам’ятається найголовніше: sil– течія, istr– давня назва Дунаю. І було зрозуміло, що Сілістра - це місто над дунайською течією. Шкода, що листи ці не збереглись… Зараз би вони стали оригінальними експонатами в нашій експозиції. Можливо, в когось з хмельничан вони досі десь на антресолях шафи або в коморі тихесенько лежать посеред іншої сімейної кореспонденції в очікуванні, аби стати свідками поріднення Сілістри з Хмельницьким у фондах нашого музею.

Спитайте нині будь-кого на вулицях Хмельницького про «Сілістру», і вам порадять, як зручніше туди дістатися громадським транспортом. Для корінних хмельничан у ці 8 букв вміщається ціла епоха, пов’язана з їхнім дитинством, юністю, молодістю, тотожне з їхньою домівкою, оскільки в цьому кварталі на Виставці вони виросли і саме сюди бігали на побачення на місця для поцілунків в останньому ряду кінотеатру «Сілістра», а потім грали гучні весілля у популярному на ті часи ресторані «Сілістра». Поблизу його будівлі і зараз приємно в липневу спеку відпочити на лавці в затишній тіні дерев біля сучасного фонтану, який ввечері грайливо вабить кольоровою підсвіткою. (Саме зараз, у 2026 році, відбувається реконструкція цієї будівлі). Зізнаємось, що і авторка цього нарису в дитинстві залюбки знайомилась із тогочасними хітами кінопрокату саме в широкоформатному кінотеатрі «Сілістра», який нині вже давно не кінотеатр і вже тривалий час не «Сілістра». Донині існує однойменна зупинка муніципального транспорту, хоча самої цієї назви на спорудах уже не знайти. Саме так, як і у болгарській Сілістрі – порідненому місті Хмельницького – нині вже не знайти на карті позначки житлового масиву «Хмелницки» та на однойменному універсамі - такої ж вивіски (нині там супермаркет АВС). Але топоніми ці пішли в люди, і так само сілістринці призначають зустрічі на «Хмелницки», а хмельничани на «Сілістрі», як і колись у 70-80-ті роки. Це вже фактично підсвідомо-інерційний рівень, обумовлений усталеністю міського топоніму. Для пересічного мешканця мікрорайону Виставка «Сілістра» — це топонім, що маркує зупинку громадського транспорту чи колишній кінотеатр. Проте в контексті міської історії — це найтриваліший міжнародний роман Хмельницького. Це історія про те, як античний поліс на Дунаї став архітектурним натхненником для подільського обласного центру. Отже, давайте знайомитись із найстарішим побратимом нашого міста. Тим паче, що місто Сілістра - ще й яке цікаве, мультикультурне і стародавнє!

Тож вмощуйтесь зручненько з горнятком запашної кави, і ми відправляємось у нашу неспішну віртуальну подорож у режимі класичного балканського «полако» - філософії життя, коли весь світ зачекає, - до теплого сонячного болгарського міста, яке саме зараз, у квітні, виглядає неймовірно казково. Видовищне масове цвітіння огортає болгарську абрикосову столицю пінним невагомим шлейфом ніжних рожево-білих пелюсток, просоченим п’янким солодким ароматом, саме у квітні. Сади цього регіону є одними з найбільших і найвідоміших у Європі, а саме місто офіційно вважається центром вирощування абрикосів у Болгарії. Найкращі краєвиди відкриваються вздовж ріки Дунай та на околицях міста, де розташовані гектари садів. Абрикос для Сілістри — це не просто дерево, а ботанічний символ цієї землі, і колір його сонячних стиглих плодів отримав своє місце на багатогранному гербі міста, ставши основним кольором геральдичного щита. Влітку під час збору врожаю тут навіть проводиться щорічний Фестиваль абрикоса, на якому неодмінно обирається найгарніша дівчина – королева абрикосів – Кайсіята королева. Абрикосова ракія – запатентована назва місцевої наливки «Кайсієва ракія», придбати її можна тільки тут.

А Дунай!.. У його меандрових обіймах місто сходинками щільно забудованих терас підіймається вгору – квартал за кварталом – у вимушеному обмеженні розбудови: з півночі – водна гладь Дунаю, за яким закінчуються Балкани і починається Європа; зі сходу – сухопутний кордон з Румунією; з заходу - червонокнижні угіддя природного заповіднику Сребирна під охороною ЮНЕСКО та плодородні чорноземні поля. От і залишається освоювати для житла південні пагорби терас, обережно і повільно підкоряючи природні тераси – сходинка за сходинкою. Цікаво, що ці тераси настільки вразили півстоліття тому наших архітекторів, що розбудову площі поряд з кінотеатром «Сілістра» у Хмельницькому проєктно представили саме у візуальному концепті мініатюрних терас, сполучених кількома фонтанами. Тераси цього проєкту добре проглядаються і зараз – в оточенні півстолітніх ялин, висаджених сілістринською делегацією ще у 1976 році, коли урочисто відкрили кінотеатр, що останніми кількома десятиліттями пережив низку перебудов, прибудов і осучаснень, змінивши вивіску та додавши поверховості. Кінотеатр «Сілістра» на 600 місць свого часу став архітектурною домінантою мікрорайону Виставка у Хмельницькому. Це був найсучасніший об'єкт міста: зала у формі амфітеатру, що збереглася і донині, передова звукова система та кафе-бар. На відкриття приїхала делегація з Болгарії, яка символічно перерізала стрічку та висадила ялини дружби, що гарною оксамитовою хвойною зеленню і донині обрамляють нинішню площу Свободи на розі двох транспортних артерій міста: проспекту Миру та вулиці Свободи. Цікаво, що поки хмельничани в 70-х будували «Сілістру», у болгарському місті дзеркально з’явилися не лише супермаркет «Хмелницки», а й житловий квартал, зведений на однойменній вулиці-стометрівці на південному сході міста в мікрорайоні Изход, що було рідкісним проявом вшанування подільського топоніма на добруджанських Балканах та свідченням поваги до українського міста-другаря. Звісно, плин часу поступово стер ці назви з мап, однак не з пам’яті сілістринців.

Сілістра – форпост Болгарії: антична фортеця на північному і східному кордоні з Румунією, де смуга розмежування між двома державами незримо розчиняється в Дунаї, розділяючи русло ріки навпіл вздовж течії, що, уповільнюючи плин, утворює луку. В межах Сілістри ширина русла Дунаю багаторазово перевищує наше Хмельницьке (Бузьке) водосховище, досягаючи 800 м, а навесні розливається до 1-1,5 км! Цікаво, що посеред русла є дрейфуючі острови, які стали домівками для величезної кількості червонокнижного птаства.

Якщо ви опинитесь на сілістринській набережній, то ваш погляд через Дунай буде спрямований на Румунію, а саме – на місто Келераші, румунську муніципію-другаря Сілістри.

Якщо наш Південний Буг у Хмельницькому — це затишна річка для прогулянок на катамаранах, то Дунай у межах Сілістри — це потужна водна артерія, що дихає великим світом, це не просто річка - це головна «вулиця», годувальник та історичний кордон, який сформував характер міста. Порт Сілістри з його криками чайок, гудками поромів та столітніми платанами — це місце, де наше балканське місто-побратим зустрічається з Європою.

Перш ніж стати побратимом Хмельницького, який цьогоріч відзначатиме 595 річницю відліку своєї писемної історії, двадцятивікова Сілістра встигла побувати ключовим форпостом Римської імперії. Але тоді античне місто на Дунаї - один з чотирьох фортифікаційних кам’яних щитів Болгарії, - засноване імператором Траяном у 106 році нашої ери, носило горде ім’я Дуросторум, що нині відображене на гербі сучасної Сілістри, представленому в нашій музейній ескпозиції. Місто було ключовим військовим табором ХІ Клавдієвого легіону. Це був не просто гарнізон, а розкішне місто з мармуровими статуями, термами та власним водогоном. У 169 році Марк Аврелій надав йому статус муніципія — незалежного міста. Проходячи повз античні руїни Дуросторума, ви проходитиме повз стіни фортець, які пам’ятають римських імператорів.

Пам’ятаєте легендарного завойовника Аттілу – вождя гунів, якого нікому не вдавалося зупинити? Так от, саме на цій балканській землі болгарської Добруджі народився полководець Флавій Аецій — «останній великий римлянин», який переміг Аттілу.

Сьогодні гості Сілістри можуть побачити унікальну Римську гробницю IV століття, фрески якої вважаються шедевром античного мистецтва. Це головний античний скарб міста, що вважається світовим спадком. Всередині усипальниці на її стінах перфектно збереглись римські фрески: зображення господаря з дружиною та їхніх слуг, що несуть розкішні шати й прикраси. Це унікальне свідчення того, як виглядала знать на берегах Дунаю 1700 років тому.

Навіть київський князь Святослав Ігорович свого часу стояв під стінами цієї фортеці, намагаючись закріпитися на Балканах. У 969 році фортеця відкрила ворота, і на короткий час русичі закріпилися на Дунаї, вписавши це місто в нашу спільну з болгарами історію.

Офіційно топонім Сілістра (Silistra) з’являється на картах і починає фігурувати в писемних документах з XV–XVI століть.

У часи Середньовіччя місто змінило назву на Доростол і було резиденцією болгарських патріархів. Так Сілістра стала одним із перших центрів християнства на Балканах. Тут і донині вшановують пам'ять святого Дасія — римського легіонера, який обрав страту замість участі в язичницьких оргіях. До речі, хрест у правому верхньому квадранті гербового щита Сілістри – символічне нагадування про те, що Болгарія здавна вважається колискою християнства.

Надзвичайно цікавий і геральдично потужний герб міста є найбільш поширеним вишуканим офіційним сувеніром, який зазвичай передає нашому муніципалітету община Сілістра під час двосторонніх візитів. У нашій експозиції поряд з міжмуніципальними вітальними адресами та угодами і туристичною картою Сілістри представлено кілька оригінальних екземплярів цього геральдичного знаку, люб’язно наданих для експонування Хмельницькою міською радою.

Меджиді-Табія - добре збережена османська фортеця XIX століття - розташована на південному пагорбі міста. З її мурів відкривається панорама на всю Сілістру, Дунай та румунський берег. Це місце сили, де відчувається стратегічна важливість міста.

Оминути неможливо і Дунайський парк, яку сілістринці називають Дунавска градина. Це найстаріший громадський парк у Болгарії, заснований у 1870 році. Тут ростуть столітні платани і відкривається неймовірний вид на Дунай.

Сілістра — це фактично північні ворота Балкан. Тут закінчується балканський гірський та степовий ландшафт і починається безкрайня рівнина, що веде аж до нашого Поділля. Цей факт ще раз підкреслює унікальність Сілістри: вона одночасно є і балканським містом, і частиною великого придунайського степу, що ріднить її з Україною.

У своїх мемуарах «Врятована мова» болгарський письменник Еліас Канетті (1905–1994), нобелівський лауреат (роман «Засліплення», 1981), життя якого було тісно пов’язане з Сілістрою, описує мультинаціональну атмосферу дунайського пограниччя цього міста над Дунаєм, де в одному дворі можна було почути п'ять-шість мов.

Потрібно просто вийти на вулиці, аби почути місто-мультилінгва, яке розмовляє болгарською, румунською, турецькою, англійською і не тільки. Це змальовує Сілістру в контексті неабиякої мультинаціональності та, відповідно, мультикультурності, про що розповідають туристам не лише її музеї, а й саме життя – просто на її вуличках, базарах, у порту, в муніципальному транспорті, в архітектурі. Потрібно лише спостерігати, аби побачити і православні храми, і католицькі, і протестантські, і вірменську церкву, і єврейську синагогу, і мусульманську мечеть «Куршумлу» – пам’ятку османської архітектури XVIстоліття. Потрібно лише відчути запахи місцевої кухні… Запахи Сілістри — це суміш річкової свіжості Дунаю, розпеченого чорнозему та ароматів, що доносяться з відкритих терас механ (традиційних болгарських ресторанів): медовий - достигаючих абрикосів, що бере в обійми місто в липні; аромати гострої пряної саламури – рибної юшки – повсякчас відчутні ближче до порту; а свіжоспечений пиріг з бринзою баніца дистанційно змушує ковтати слинки ледь не на кожній вулиці. Осінь наповнюється нотками лютика у запеченому солодкому перці чушки, а фестивальні свята приносять із собою апетитний запах чеверме – ягнятини, що повільно запікається на вогні…

Ви вже встигли зрозуміти, що Сілістра — це місто-музей просто неба. Однак її принади на цьому не завершуються. Любителі самостійно поблукати музейними експозиціями з аудіогідом у навушниках знайдуть для себе в Сілістрі оригінальні артефакти та історичні експозиції, яким можуть позаздрити будь-які європейські музеї. Враховуючи двохтисячний вік історії цього міста, можна уявити, наскільки багаті колекції його музейних установ, навіть якщо вони наповнені переважно локальними артефактами.

Археологічний музей Сілістри є одним із найбагатших у Болгарії. Тут зберігається унікальна колекція римських кам'яних пам'ятників, золоті скарби та найбільша в країні колекція античних монет. Головний експонат — колісниця римського воїна.

Етнографічний музей розташований у старовинному будинку кінця XIX століття. Тут ви знайдете відповідь на питання про «абрикосовий рай», побачите національний колорит традиційного костюму Добруджі та унікальні знаряддя праці рибалок Дунаю.

У нашій музейній експозиції представлено друковані видання болгарською мовою, люб’язно надані Хмельницькою обласною універсальною науковою бібліотекою для створення нашої виставки. Їх можна погортати і детально роздивитись історичні артефакти сілістринських античних скарбів, поблукати експозиціями археологічного та етнографічного музеїв.

З-поміж експонатів представлено дві музичні платівки з фондів ХОУНБ з піснями всесвітньовідомого болгарського співака Бісера Кірова, який народився в Сілістрі. Його репертуар був надзвичайно популярним у радянські часи як в СРСР, так і в Хмельницькому.

І як же не розповісти про природний заповідник «Сребирна», розташований поблизу міста Сілістра на 16-кілометровій відстані від нього!.. Це озеро на шляху перелітних птахів («Via Pontica»). Тут гніздяться рідкісні кучеряві пелікани (Pelecanus crispus). Для сілістринців це такий самий символ, як для нас лелека. І цей символ став геральдичним, отримавши своє місце в лівому нижньому квадранті гербу Сілістри, підкреслюючи тим самим високий статус ставлення мешканців міста до цього рідкісного птаха, які взяли на себе місію з охорони та збереження у природі цього зникаючого виду. На потилиці кучерявий пелікан має характерне кучеряве пір'я, за що він отримав свою назву. Розмах крил дорослого птаха може перевищувати три метри! Середня тривалість життя - до 35 років. Пелікани кучеряві гніздяться колоніями на островах або у важкодоступних заболочених місцях. За день один пелікан може з’їдати до 1–2 кг риби. Пелікани у багатьох культурах символізують самопожертву, турботу та батьківську любов. У християнській символіці пелікан асоціюється з жертовністю. Має особливий міжнародний природоохоронний статус - «Близький до загрозливого стану». До речі, це найбільший представник родини пеліканових і один із найважчих літаючих птахів у світі. В нашій експозиції представлено сувенірну дерев’яну статуетку кучерявого пелікана з фондів музею історії міста Хмельницького – один із символів болгарського міста Сілістра. Цікаво, що цих рідкісних птахів можна побачити і на території України – а саме, на Одещині в українській Венеції - Вилковому та в українському регіоні дельти Дунаю.

І ще одна цікавинка, пов’язана з дунайським червонокнижним природним різноманіттям: раніше Сілістра була відома на всю Європу як центр вилову осетрових. До будівництва греблі «Залізні ворота» величезні білуги та осетри піднімалися Дунаєм аж до Сілістри. Нині вилов цих видів карається законом як браконьєрство, але в місцевих ресторанах біля порту вам обов'язково розкажуть легенди про рибини вагою у кілька сотень кілограмів, які витягали місцеві рибалки ще 50–60 років тому, - саме тоді, коли наші міста поріднилися.

Наприкінці 80-х, через політичні та територіальні зміни в обох країнах, інтернаціональні зв’язки між Хмельницьким і Сілістрою майже обірвалися. Проте вже на початку 90-х почалося їх відновлення. У 1992 році була підписана нова Угода про поріднення безпосередньо між містами, про що ми вже згадували.

На початку 2000-х Хмельницький міський голова Михайло Чекман та його болгарський колега Іво Андонов перевели дружбу в практичну площину. У місті працювали чотири спільні українсько-болгарські підприємства. Болгари пропонували співпрацю у виробництві меблів, шкіргалантереї та переробці олії.

Наші делегації традиційно відвідують болгарського побратима на День міста Сілістра (14 вересня), беручи участь у літургіях на честь Воздвиження Хреста Господнього. А дитячі колективи з Хмельницького є постійними учасниками Сілістринського фестивалю «Світ майбутнього починається з дружби сьогодення». Минулоріч хмельницька делегація привезла в Сілістру для болгарських другарів десятки друкованих видань українською мовою.

Роль Сілістри у підтримці України під час нинішньої війни є стратегічно важливою, оскільки місто виступає не лише культурним побратимом Хмельницького, а й ключовим логістичним хабом у масштабах усієї Болгарії та придунайського регіону. Сілістра розташована на важливому перехресті. Як річковий порт на Дунаї та прикордонне місто (поруч із румунським Келераші), вона стала частиною так званих «Шляхів солідарності» (Solidarity Lanes). Значна частина пального (болгарського дизеля) та боєприпасів радянського зразка, якими Болгарія активно допомагала Україні, проходила саме через порти та залізничні вузли Дунайського регіону, до якого входить Сілістра. Портова інфраструктура Сілістри використовувалася для перевалки української агропродукції, коли морські порти Одещини були заблоковані. Це дозволило підтримати українську економіку у найважчі часи. Сілістра була одним із перших болгарських міст, які відкрили центри прийому для українців. Завдяки географічному положенню місто стало важливим пунктом для українців, які в'їжджали до Болгарії з боку Румунії. На базі лікарні Сілістри та реабілітаційних центрів регіону надавалася допомога пораненим українцям. Болгарія (зокрема через координацію у таких містах, як Сілістра) брала участь у європейських програмах лікування цивільних осіб, які постраждали від обстрілів.

На жаль, у світлі останніх політичних виборів аспекти геополітичних пріоритетів Республіки Болгарія, цілком ймовірно, змістяться у проросійський бік. Болгарія є одним із ключових постачальників боєприпасів радянських зразків та дизельного пального для ЗСУ. Існує ризик, що новий проросійський уряд може спробувати заблокувати роботу приватних збройових заводів, проте це вдарить по економіці самої Болгарії, на що влада піде неохоче.

Муніципальна співпраця часто виживає навіть тоді, коли на рівні столиць відбуваються політичні «заморозки». Що ж, час покаже, чи станеться певне охолодження у спільних культурних проєктах, що фінансуються з державного бюджету Республіки Болгарія.

У 2022–2026 роках муніципалітети Сілістри та Хмельницького підтримували прямий контакт, демонструючи муніципальну солідарність. Це включало обмін досвідом у сферах цивільного захисту, енергетичної стійкості та культурної співпраці.

Висловлюємо вдячність начальнику відділу інвестиційної політики та міжнародного співробітництва Хмельницької міської територіальної громади Інні Палій та колективу Хмельницької обласної універсальної наукової бібліотеки за сприяння в організації виставки та надані предмети і друковані видання для експонування в музеї історії міста Хмельницького.

Виставка «Знайомтесь: Сілістра!» на Проскурівській, 30, створена з нагоди відзначення Всесвітнього дня поріднених міст, триватиме впродовж двох тижнів.

Вікторія Папонова, провідний зберігач фондів музею історії міста Хмельницького