26 квітня – ДЕНЬ ПАМ`ЯТІ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ

26 Квітня 2026 р.
Прес-центр

26 КВІТНЯ – ДЕНЬ ПАМ`ЯТІ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ І МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ РАДІАЦІЙНИХ АВАРІЙ І КАТАСТРОФ

У 2026 році виповнюється 40 років від часу техногенної катастрофи на Чорнобильській АЕС.

26 квітня 2026 року, у День пам`яті про найбільшу техногенну катастрофу планети у ХХ столітті – аварію на Чорнобильській АЕС, вшановуємо всіх жертв радіаційних аварій, героїзм персоналу ЧАЕС, пожежників, військовослужбовців, будівельників, учених, медиків, які брали участь у ліквідації наслідків аварії.

8 грудня 2016 р. Генеральна асамблея ООН проголосила 26 квітня Міжнародним днем пам’яті про Чорнобильську катастрофу та Міжнародним днем пам’яті жертв радіаційних аварій та катастроф.

Чорнобильська катастрофа – екологічно-соціальна аварія, спричинена вибухами і подальшим руйнуванням четвертого енергоблоку розташованої на території України Чорнобильської АЕС у ніч на 26 квітня 1986 року. Руйнування мало вибуховий характер, реактор був повністю зруйнований і до довкілля було викинуто велику кількість радіоактивних речовин.

Згадуємо про передумови та наслідки трагедії, котра чорним крилом огорнула сотні тисяч українських родин, спричинила до трагічних смертей, хвороб, екологічного забруднення величезних територій… Наслідком Чорнобильської аварії стала соціально-екологічна катастрофа глобальних масштабів, фактично найбільша техногенна катастрофа в історії людства, що вважається найбільшою техногенною аварією за всю історію ядерної енергетики - як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком.

26 квітня 1986 року о 1 годині 25 хвилини за київським часом з інтервалом у дві секунди сталося два вибухи на четвертому реакторі Чорнобильської атомної електростанції.

Лише через кілька десятків років людство дізналося про причини трагедії планетарного рівня.

25 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС мали експериментально зупинити четвертий енергоблок, щоб вивчити можливості використання інерції турбогенератора в разі втрати електроживлення. Попри те, що технічні обставини не відповідали плану випробування, його не скасували.

Експеримент почався 26 квітня о 01:23. Ситуація вийшла з-під контролю. Вже за дві секунди, о 01:25, з інтервалом у кілька секунд прогриміли два вибухи. Реактор повністю зруйнувався. Спалахнуло понад 30 вогнищ пожежі. Основні з них погасили через годину, а повністю ліквідували загоряння до 5-ї ранку 26 квітня. Проте пізніше виникла інтенсивна пожежа у центральному залі 4-го блоку, з якою боролися з використанням вертолітної техніки аж до 10 травня.

На момент аварії в приміщенні 4-го енергоблоку перебували 17 працівників. Під завалами загинув старший оператор реакторного цеху Валерій Ходемчук. Удень 26 квітня від опромінення помер наладник Володимир Шашенок. 11 працівників одержали дози опромінення. Від променевої хвороби всі вони померли до 20 травня 1986-го в московській лікарні № 6. Ще 14 осіб із персоналу станції одержали дози, що спричинили променеву хворобу 3-го та 4-го ступенів.

Наступного дня після аварії урядова комісія ухвалила рішення про негайну зупинку 1-го і 2-го енергоблоків та евакуацію населення Прип’яті (так званої 10-кілометрової зони).

У повідомленні КГБ вказується, що станом на 8:00 годину 28 квітня рівень радіації на 3-му і 4-му енергоблоках становив 1000–2600 мікрорентген на секунду, а на окремих ділянках міста - 30–160. У цьому місці на документі Володимир Щербицький зробив свою, тепер вже відому, примітку – «Що це позначає?». Це промовисто свідчить про те, що навіть найвищі посадові особи до кінця не усвідомлювали небезпеки.

На ліквідаційні роботи відразу кинули військовослужбовців. Першими на місце катастрофи прибули кілька десятків солдатів і офіцерів полку Цивільної оборони Київського військового округу із приладами радіаційної розвідки й армійським комплектом дезактивації техніки, мобільний загін хімічних військ та окрема рота радіаційної та хімічної розвідки. Загалом у ліквідаційних роботах брали участь військові хімічних, авіаційних, інженерних, прикордонних родів, медичні частини Міністерства оборони СРСР, Цивільної оборони (ЦО) та МВС СРСР. Влітку залучили військових запасу та вільнонайманих. За неповними даними, участь у ліквідації наслідків брали 600 тисяч осіб. Через опромінення багато з них захворіли. Пожежники прибували «з голими руками», без жодних засобів захисту, приміром спеціальних ізолюючих протигазів, через що радіоактивні речовини потрапили в дихальні шляхи. Саме пожежники зупинили ще одну потенційну катастрофу - водневий вибух. Сумарна активність радіоізотопів, викинутих у повітря після аварії в Чорнобилі, була в 30–40 разів більшою, ніж у Хіросімі. Опромінилися майже 8,5 мільйона людей. 10 днів - з 26 квітня до 6 травня - тривав викид активності з пошкодженого реактора на рівні десятків мільи?онів Кюрі на добу, після чого знизився у тисячі разів. Фахівці називають цей період активною стадією аваріі?.

11 тонн ядерного палива було викинуто в атмосферу внаслідок аварії на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС.

Внаслідок вибуху та під час гасіння пожежі, що тривала 10 днів, загинула 31 людина, понад 200 було госпіталізовано. 28 героїв-пожежників на чолі з 23-річним лейтенантом Володимиром Правиком вже в першу годину після вибуху працювали на місці аварії. Більшість із цих молодих звитяжців загинули у вогні або померли внаслідок отримання високої дози опромінення.

Подоляни брали активну участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Перша група чисельністю 60 осіб на десяти пожежних автомобілях була відправлена в зону аварії 9 травня 1986 року. 8 відділень подільських пожежників увійшли до складу зведеного загону пожежної охорони Житомирської області. Два відділення з Шепетівки та Кам’янця-Подільського несли чергування в Чорнобильській ВПЧ. Три наступних роки працювали в Чорнобильській зоні 132 працівники пожежної охорони Хмельницької області. На ліквідації аварії працювала велика армія медпрацівників, які надавали невідкладну допомогу всім, хто був тими днями біля зруйнованого реактора. Зі спогадів Володимира Лукіянчука, підполковника запасу, командира санепідвзводу, що брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС, автора двох книг, присвячених Чорнобилю:

«Про аварію на Чорнобильській АЕС я дізнався 28 квітня 1986 року, коли до нас, в обласну санепідстанцію, приходили люди, які приїжджали з Києва різними видами транспорту для проведення радіологічного дозиметричного контролю і розповідали, що в столиці паніка через аварію на АЕС. Люди тікають, куди тільки можна взяти квиток на поїзд або автобус. На той час лише ми в області мали радіологічну лабораторію та відповідну апаратуру, отож на своїй базі організували цілодобовий пост і здійснювали дозиметричний радіологічний контроль за радіоактивним забрудненням території області та за людьми, які прибували з Чорнобильської зони і Києва автомобільним і залізничним транспортом, та давали їм певні поради. Я тоді працював заступником головного державного санітарного лікаря області. Найвищий рівень радіаційного фону у місті Хмельницькому був 1 травня 1986 року і досягав 100 мікрорентген на годину, при природному фоні — 15-17 мікрорентген.

Рівень радіації у Києві, згідно з даними розсекречених документів СБУ, перевищував фоновий у кілька десятків разів. 1 травня об 11.00 гамафон АН УРСР зафіксував значення приблизно 2500 мікрорентген на годину. Саме тоді на Хрещатику відбувався парад. Упродовж дня значення коливалися від 400 до 2500 мк Р/год., при середньому фоновому значенні в місті 15 мк Р/год. З 15 травня почали евакуацію дітей з небезпечних зон, у тому числі й з Києва. Вивезли понад 700 тисяч дітей різного віку на 3-4 місяці.

За наказом Міністерства охорони здоров’я України, головний державний санітарний лікар області Віктор Олексійович Піддубний, нині уже покійний, і я, як його заступник, сформували три колективи санепідстанцій, які впродовж трьох місяців вахтовим методом працювали в Чорнобилі. Першим виїхав колектив Хмельницької міської санепідстанції з головним лікарем Юліаном Антоновичем Матусом".

Страшні цифри щодо наслідків Чорнобильської катастрофи: 600 000 ліквідаторів, які брали участь у гасінні пожеж і розчищенні території, отримали високі дози радіації. Лише за офіційними даними, радіоактивного опромінення зазнали щонайменше 8 400 000 жителів України, Білорусі та РСФСР. Загальна площа радіаційного забруднення України склала понад 50 тисяч квадратних кілометрів в 12 областях, 2293 українських міст і селищ із населенням приблизно 2,6 мільйона людеи? забруднено радіоактивними нуклідами. 11 тонн ядерного палива було викинуто в атмосферу внаслідок аварії на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС.

Радіаційне забруднення охопило й регіони РРФСР з територією майже 60 тисяч квадратних кілометрів, з населенням 2,6 мільйона осіб та 46,5 тисячі квадратних кілометрів території Білорусії, де проживало до 20 відсотків населення цієї країни.

Тодішній уряд СРСР спромігся повідомити про трагедію лише 28 квітня під тиском міжнародної спільноти. 27 квітня, о 23:00 данська лабораторія ядерних досліджень зафіксувала на Чорнобильському атомному реакторі аварію категоріі? МПА (Максимальна проєктна аварія). Тоді ж різке зростання радіаціи?ного фону зареєстрували й у Швеціі?, на АЕС Форсмарк, виявили радіоактивні частинки, які «прилетіли» зі сходу СРСР, і за рівнем радіації визначили, що в Україні сталася аварія. Наступного дня шведська влада мала дані про джерело забруднення та звернулася до Москви з вимогою надати пояснення.

Незважаючи на високий рівень радіоактивності, тодішній генеральний секретар ЦК КПРС М. Горбачов категорично наказав тодішньому першому секретареві КПУ Володимиру Щербицькому проводити першотравневу демонстрацію в Києві під страхом позбавити партквитка.

І демонстрація відбулася: Хрещатиком пройшли десятки тисяч киян і гостей міста, серед яких були й діти. У ці першотравневі дні радіоактивність у повітрі становила від 500 до 1050 мікрорентген на годину, в приміщенні до 100 мікрорентген на годину. Люди, отримавши радіаційне опромінення, зверталися по допомогу до лікарів. А ті отримали усну вказівку ставити неправильні діагнози. І вони ставили. Правду приховували навіть від безпосередніх учасників ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС, котрі в самому радіаційному пеклі не мали потрібного оснащення й приладів.

За Міжнародною шкалою ядерних подій чорнобильська аварія оцінюється за максимальним 7-м рівнем й характеризується як «важкі наслідки для здоров’я людини та для навколишнього середовища».

Трагедія забрала життя тисяч людей, стала причиною багатьох, здебільшого онкологічних захворювань, завдала величезних збитків навколишньому середовищу і, зрештою, вплинула навіть на хід історії. Чорнобильська катастрофа стала одним із каталізаторів розпаду СРСР. Аварія стала тією останньою краплею, яка переповнила чашу людського терпіння. Приховування владою правди про факт катастрофи та її наслідки, брак інформації про заходи безпеки і недостатня допомога потерпілим похитнули віру в цінності комуністичної ідеї навіть у найбільш лояльних її прихильників (Документ 8).

Крім того, спроби Москви приховати правду про катастрофу та її наслідки посилили опозиційний національно-демократичний рух в Україні, до його учасників долучилися екологи - активісти боротьби проти забруднення навколишнього середовища.

Регіонами України прокотилися акції протесту проти будівництва нових і експлуатації старих атомних електростанцій. Участь у них взяли тисячі людей. Хоч як протидіяв КГБ, 26 квітня 1988 року в Києві відбулася перша несанкціонована демонстрація під гаслами - “Геть АЕС з України”, “УКК - за без’ядерну Україну”, “Не хочемо мертвих зон”, “АЕС - на референдум”, “Промисловість, землю, воду - під екологічний контроль”, “Кожному - персональний дозиметр”. А вже невдовзі імперія, побудована на брехні, впала.

Чорнобиль також остаточно підірвав економічні підвалини Радянського Союзу.

Жахливі наслідки цієї трагедії відчуваються й досі.

Із 30-кілометрової зони довкола місця катастрофи було евакуйовано людей – усього понад 400000 тисяч. Навіть від тих, кого евакуйовували, приховувалася правдива інформація, що ж сталося насправді, які обсяги та наслідки аварії для життя і здоров’я людей, наступних поколінь. У перші роки після катастрофи народжувалися діти з жахливими вадами здоров`я, мутацій зазнавали і тварини, народжені нa територіях, куди вітер заніс радіоактивний пил з ЧАЕС.

Чорнобиль – це не лише велика трагедія, а й символ безмежної мужності багатьох тисяч наших земляків. Завдяки самопожертві ліквідаторів аварія стала символом жертовності в ім’я Батьківщини, в ім’я мільйонів людей та прийдешніх поколінь. Ризикуючи своїм життям та здоров’ям, вони виконали свій обов’язок і захистили людство від згубного впливу й подальшого розповсюдження смертоносного лиха. «У період після аварії на Чорнобильській АЕС у 231 господарстві 45 районів Київської, Чернігівської, Черкаської, Житомирської, Вінницької та Хмельницької областей скасовано перевищення гранично допустимих норм радіаційного забруднення м’ясо-молочної продукції. Надійність внутрішньовідомчого дозиметричного контролю знижується через нестачу вимірювальних приладів» — це витяг з одного з документів, отриманих вищими партійними органами у ті тривожні дні.

Час не загоїв чорнобильських ран, не стер у пам’яті важкі й героїчні події, імена мужніх добровольців — пожежників, експлуатаційного персоналу ЧАЕС, військовослужбовців, будівельників, учених, медиків, які тієї квітучої весни вирушивши назустріч невідомій небезпеці, виявивши жертовність, високий патріотизм, зупиняючи ядерну катастрофу.

Через 36 років після жахливої трагедії, 24 лютого 2022 року — в день російського вторгнення в Україну — з території Білорусі на ЧАЕС зайшли російські окупанти, які перебували там до 31 березня. Весь цей час вони тримали в заручниках персонал ЧАЕС, також військовослужбовців Нацгвардії, які охороняли станцію. При цьому електростанція не отримувала зовнішнього живлення, необхідного для безпечного зберігання відпрацьованого палива. Також на території Зони відчуження почалися лісові пожежі, а окупанти не давали можливості їх загасити. У березні 2022 року ворог накопичував сили в районі Чорнобильської АЕС, об’єкту “Укриття” та зоні відчуження загалом. Це мало надзвичайно небезпечні наслідки, зокрема призвело до підвищення загрози радіаційного зараження місцевості, створило передумови для аварійної ситуації на особливо небезпечних об’єктах тощо.

Перед тим, як залишити ЧАЕС, окупанти склали та підписали «Акт прийому і передачі ЧАЕС». У ньому йшлося про те, що війська нацгвардії росії начебто «охороняли» ЧАЕС з 24 лютого до 31 березня. За словами голови Державного агентства України з управління зоною відчуження Євгена Крамаренка, у ті дні на самій ЧАЕС перебував штаб загарбників і щонайменше 50 одиниць техніки, а також близько тисячі солдатів. У Чорнобилі ж окупанти облаштували комендатуру. При відході з окупованої частини Київщини через Чорнобиль пройшло близько 10 тисяч одиниць російської техніки, яка могла зазнати радіаційного забруднення, а російські солдати — отримати опромінення. Адже впродовж понадмісячної окупації вони спалювали дерева, рили окопи в Рудому лісі — одному з найбільш радіоактивно забруднених місць у світі. На думку співробітників станції, таке «господарювання» є самогубством, оскільки пил, який разом із повітрям вдихали військові, мав спричинити внутрішнє опромінення їхніх тіл.

Такий факт: після підписання так званого акта прийому і передачі станції московити почали мародерити; вкрали комп'ютери, жорсткі диски, переносне обладнання, а також - чайники, виделки та сервізи.

Після відступу російських окупантів з Чорнобильської атомної електростанції вони залишили по собі фортифікаційні об'єкти в місцях максимального радіаційного фону, вивезли унікальну радіологічну лабораторію. На території ЧАЕС виявлені цілі райони, що мають дуже багато мінних пасток і замінованих підходів. Залишаючи територію станції, окупанти взяли в полон і вивезли у РФ цивільних співробітників ЧАЕС і нацгвардійців, які її охороняли. Дотепер не всі ще повернулися додому.

У 2004 році у місті Хмельницькому відкрили пам’ятник пожежникам-героям Чорнобиля, а в 2011 році – пам’ятник Героям Чорнобиля. Та все ж врятований світ – певне, найвеличніший пам’ятник Героям, які ціною власного життя захистили людство від найстрашнішого сценарію чорнобильського пекла…

Музей історії міста Хмельницького