Річниця загибелі Романа Шухевича - 5 березня.

5 Березня 2026 р.
Прес-центр

«НОВА УКРАЇНСЬКА ГЕНЕРАЦІЯ ДОВЕРШИТЬ ТЕ, ЩО НАМ НЕ СУДЖЕНО БУЛО ДОВЕРШИТИ…»

76 РОКІВ ТОМУ, 5 БЕРЕЗНЯ 1950 РОКУ, ГЕРОЇЧНО ЗАГИНУВ ПРОВІДНИК УКРАЇНСЬКОГО ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ ХХ СТОЛІТТЯ, ЛЕГЕНДАРНИЙ КОМАНДУВАЧ УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ РОМАН ШУХЕВИЧ

У селі Білогорща, яке колись було передмістям Львова, а тепер – один із районів міста, в одному з приватних будинків, в умовах суворої конспірації, останні два роки життя провів Роман Шухевич. Командир у своєму житті безліч разів ризикував, опинявся за волосину від арешту чи загибелі, але провидіння або його власне надзвичайне чуття, кмітливість, проникливий розум завжди відводили небезпеку. Про те, що станеться непоправно трагічне, провідник УПА знав заздалегідь, згадувала його донька, Марія Шухевич. Передчував, коли ще таємно відвідав Одесу. За її словами, Роман Осипович мав оберіг, медальйон з Богоматір`ю, подарований дружиною. Пішов купатися, вийшов з води, а оберега – немає… Пошукав у воді і не знайшов…

Він був сталевим командиром, провідником, на якого рівнялися тисячі, витривалим, непоборним, непохитним, незламним… Він був людиною, сином, чоловіком, батьком, керівником… Сином України, землі своїх предків і нащадків, задля волі якої свідомо присвятив своє життя боротьбі.

Романові Шухевичу вдалося консолідувати патріотичні сили і стати на чолі визвольної боротьби українського народу в дуже важкий час — у період Другої світової війни, укріплення більшовицько-енкаведистського режиму, перерозподілу світу, в якому Україні відводилася роль колонії. Українцям, які прагнули відродити свою державу, доводилося вести боротьбу на два фронти, проти двох потужних, агресивних тоталітарних систем — радянської та німецької.

Ідеолог ОУН Петро Дужий писав про Шухевича: «Боротьба за волю українського народу за його суверенне державне існування і розквіт стала змістом життя Романа Шухевича – людини виняткового гарту».

Народився Роман Шухевич у Львові 30 червня 1907 року в патріотичній родині, з якої походять багато видатних діячів: священників, науковців, військових і політиків.(Фото2 – Роман Шухевич у дитинстві, 1908 р. та його батьки Йосиф та Євгенія.)

У 1925 роцi він закінчив Львівську академічну гімназію, а у 1932 року. — дорожне відділення Політехнічного інституту.( Фото 3 – Вежа львівських спортсменів-гімназистів. Нагорі - Роман Шухевич. Львів, 18 жовтня 1922 р. З архіву Б. Підгайного , Фото 4)

У 1928-1929 роках Роман відбував військову службу в польської армії.

З молодих літ Роман Шухевич удосконалював себе фізично у пластових гуртках. В одній з облікових пластових карток йому дається така характеристика: «Найліпший з гуртка. Честолюбний. Войовничий. Енергійний». Брав участь у багатьох спортивних змаганнях, добре грав у баскетбол, волейбол, футбол, займався бігом, плаванням, лижним та планерним спортом. Був музично обдарованим., у 1930-х роках став студентом заочного курсу музичного інституту ім. М. В. Лисенка по класу фортепіано. У 1930 роцi Шухевич одружився з Наталкою Березинською.

Ще навчаючись у гімназії, Роман познайомився з керівником УВО полковником Євгеном Коновальцем і став членом Української Військової Організації. У 1933-му Шухевича (псевдо «Дзвін») призначають бойовим референтом у Проводі ОУН. У той час польська поліція проводила масові арешти патріотичної молоді. У червні 1934-го Романа Шухевича арештували і відправили в концтабір Береза Картузька.

Під час суду на Варшавському «процесі Степана Бандери» (1935-1936 р.р.) виступав у якості свідка, обстоював право говорити рідною мовою. Відбувши три роки тюрми, у січні 1937 року вийшов на волю. Він організовує успішне підприємство – кооператив «Фама», яке стало першою українською рекламною компанією в Галичині. Працівниками фірми, котра мала філії в багатьох містах Волині й Галичини, ставали члени ОУН, які поєднували працю з підпільною діяльністю. Вже у 1938 роцi Шухевич перебрався на Закарпаття, де брав участь у розбудові Карпатської Січі, в боротьбі з угорцями за Українську державу.

Із падінням Польщі у 1939 роцi Роман Шухевич переїздить до Кракова у розпорядження Проводу ОУН. Під його безпосереднім керівництвом відбувалися військові вишколи і підготовка старшин для майбутньої армії. Шухевич підтримував думку Степана Бандери про створення національної армії на західноукраїнських землях.(Фото 5, фото6)

Він брав участь у ІІ Великому зборі ОУН в Кракові у квітні 1941 року. В цей час Провід ОУН домовився з верховним німецьким командуванням про вишкіл двох українських куренів для майбутньої армії під кодовими назвами «Нахтігаль» (Соловейко) і курінь «Ролянд». Роман Шухевич був сотником куреня «Соловейко» і з боку ОУН відповідальним за весь курінь.

Після вишколу у червні 1941 року курінь «Соловейко» переїхав до Ряшева, а з початком військових дій Німеччини проти СРСР бійці разом iз німецьким військом просувалися на схід українською територією. Вранці 30 червня бійці вступили першими у Львів і, розділившись на групи, захопили стратегічні об’єкти Львова: залізничну станцію, електростанцію, радіостанцію, пошту і собор Святого Юра.

Маючи підтримку вояків українського куреня, ОУН (б) 30 червня проголосила Акт відновлення української державності. Ця подія з радістю була сприйнята українським народом і через радіостанцію розповсюджена на увесь світ.

Роман Шухевич пережив у Львові особисту трагедію, бо серед замордованих енкавеесниками у тюрмі на вул. Лонцького упізнав труп свого брата Юрка. Він мужньо пережив цю трагедію і вже увечері цього дня разом зі своїми бійцями взяв участь в проголошенні від імені ОУН революційної АКТУ відновлення Української Держави.

Німецьке командування негативно поставилося до проголошення незалежності України і пропонувало цей захід відкласти на майбутнє. Як відомо, Гітлер вважав, що Україна має стати колонією і постачати Німеччині робочу силу, продукти, корисні копалини …

Але бандерівське крило ОУН, зважаючи на антиукраїнську політику гітлерівців під час проголошення Карпатської України, вирішило випередити події.

Після проголошення 30 червня 1942 року у Львові Акту відновлення державної незалежності України, після п’ятиденного перебування у Львові, батальйон «Соловейко» передали в безпосереднє підпорядкування німецькому командуванню. Бійці під проводом Романа Шухевича вирушили з боями на схід через Тернопіль, Проскурів до Вінниці.

До Проскурова зайшли через Кам’янецький переїзд і вулицею Кам’янецькою рушили вниз у місто. Був вечір 14 липня 1941 року.

На роздоріжжі (сучасне перехрестя Кам`янецької та Подільської, де нині пішохідний перехід), одна група пройшла до в’язниці. Інша група рушила сучасною Проскурівською до приміщень НКВС та до міськкому та обкому партії,який розташовувався у приміщенні, де нині обласний художній музей. Поблизу кінотеатру ім. Чкалова (нині - кінотеатр ім. Т. Г. Шевченка) зупинилися біля пам’ятника кату України Леніну. Особисто Роман Шухевич, використовуючи трос від танкетки, зв’язав «удавку» і закинув на горло комуністичному вождю. Зібралася чимала група патріотично налаштованих проскурівчан. Вони скандували: «Слава Україні! Бандері Слава!». (ФОТО 7)

Роман Шухевич виступив з короткою промовою: «Разом з непереможними військами союзної нам Німеччини ми визволили Проскурів, Ярмолинці, Дунаївці, Городок. Ми незабаром йдемо далі у похід – геть комуняк. Хай живе вільна й незалежна Україна!»

Пам’ятник Леніну потягнули танкеткою до залізничної станції, там він і щез у нетрях проскурівського депо.

Інша атмосфера та інші люди зібралися біля в’язниці. Бандерівці відкрили ворота і всі побачили близько сотні тіл розстріляних людей. Їх знищили солдати НКВС.

Батальйон під керівництвом Романа Шухевича розташувався на ніч в готелі (нині – будівля по вул. Проскурівській, колишнє приміщення музичного училища біля стадіону «Поділля»). «Соловейки» пробули в Проскурові до ранку 16 липня, а далі рушили на Бар-Вінницю… Брали участь в бойових діях проти Червоної Армії, зокрема, під Браїловим і Вінницею. Після цього батальйон було відведено до містечка Юзвин (нині – Некрасове Вінницького району Вінницької області).

Уже на початку липня німецька влада арештувала Степана Бандеру, Ярослава Стецька і весь тимчасовий уряд і вимагала відкликати Акт Незалежності. Керівники ОУН відмовилися, тому їх запроторили в концентраційні табори.

Коли Роман Шухевич під час перебування зі своїм батальйоном у Юзвині під Вінницею отримав цю інформацію, дізнався про те, що на нараді 16 липня 1941 р. в ставці фюрера гітлерівці остаточно покінчили з питанням відновлення Української державності, то написав рапорт німецькому командуванню про те, що «Нахтігаль» продовжить боротьбу тільки після звільнення заарештованих керівників ОУН. Тодi курінь роззброїли і вояки були відправлені на Білорусь на охорону доріг і залізниць. На початку 1943 року бійці куреня повернулися до Львова. Роман Шухевич пішов у підпілля і цілковито присвятив себе збройній боротьбі.

У середині 1943 року на ІІІ Надзвичайному великому зборі ОУН Романа Шухевича затвердили головою бюро Проводу ОУН та призначили головним командувачем УПА.

Роман Шухевич був одним з ініціаторів створення в 1944 році Української Головної Визвольної Ради (УГВР). На цьому зборі за його пропозицією було прийнято багато демократичних програмних документів.

Провідник виступав проти будь-яких контактів з німцями, бо гітлерівська Німеччина залишилася непримиренним ворогом Української державності. Того ж року він ініціював переговори у Львові з представниками польського підпілля, аби погасити українсько-польський конфлікт.

За його рішенням проводилися рейди відділів УПА на територію Чехословаччини у 1945-1947 роках і в Західну Європу, що відбулися в 1947 роцi.

Таким чином, народи світу дізнавалися про більшовицькі злочини проти українського народу, також на Захід переправлялася інформація про революційно-визвольну боротьбу українського народу за свою незалежність.

В червні 1946 року ініціював «реорганізування революційних сил» та зміну форм «широкої повстанської боротьби» на «підпільно-конспіративні» збройні дії та активізацію залучення населення Наддніпрянської України до боротьби за Українську самостійну соборну державу. Задля подолання «отаманщини» Шухевич поставив ультиматум командирам усіх загонів – визнати єдине повстанське командування або скласти зброю і припинити боротьбу. Роман Шухевич та його побратими будували Українську повстанську армію за зразками регулярних армій: створювалися штаби (Головний та регіональні), офіцерські (старшинські) школи, система звань та посад, і навіть власна нагородна система. Запроваджені ним принципи і норми політичної та військової діяльності стали концептуальною основою української визвольної боротьби 1940-1950-х років.

У жовтні 1949 року підготував «Звернення воюючої України до всієї української еміграції», закликаючи її підтримати всіма силами революційно-визвольний рух в Україні. Роман Шухевич розумівся у всіх дисциплінах військової справи, у теоретичному та практичному плані в організації збройних сил, автор багатьох статей на військово-навчальну тематику («Про бої в лісі», «Про рейди» та ін.).

Роман Шухевич ( псевдо: «Білий», «Дзвін», «Роман Лозовський», «Степан», «Чернець», «Чух», «Тур», «Тарас Чупринка») як досвідчений стратег і керівник військовим підпільним рухом в Україні вів безкомпромісну боротьбу впродовж семи років (1943 —1950 років). Більшовицька імперія на найвищому державному рівні готувала і створювала оперативні групи для ліквідації головного збройного підпілля, його командира і соратників. «Ми - усі вояки УПА і всі підпільники, зокрема і я - свідомі, що раніше чи пізніше нам доведеться згинути в боротьбі з брутальною силою. Але запевняю вас, - ми не будемо боятися вмирати, бо вмираючи будемо

свідомі того, що станемо добривом української землі. Ця наша рідна земля потребує ще багато добрива, щоб у майбутньому виросла на ній нова українська генерація, яка довершить те, що нам не суджено було довершити...», - ці знамениті слова Головнокомандувача УПА Романа Шухевича, датовані липнем 1944 року, підкреслюють силу духу Героїв, котрі свого часу взяли на себе відповідальність і винесли на власних плечах і власній совісті увесь тягар і стихію боротьби української нації.

За словами доньки Провідника пані Марії, Роман Шухевич заздалегідь дізнався про спецоперацію, що її готували вороги, полюючи на нього. Але не встиг залишити притулок, забракло буквально кілька годин. Радянські силовики, які вже тричі помилково доповідали на Луб’янку про вбивство Шухевича, цього разу вирішили не ризикувати. Оточили суцільно село Білогорщу, було задіяно кілька тисяч бійців внутрішніх військ. Генерала хотіли взяти неодмінно живим! Але план із тріском провалився. Гебісти вдираються до будинку, а Шухевич спускається до них з другого поверху та розпочинає стрілянину. Всупереч міфам, які поширювали радянські спецслужби про загибель Провідника, історики відтворили останні хвилини Українського Героя. Шухевич вибіг на сходи, котрими піднімалися автоматники і почав по них стріляти. Останню ж кулю український генерал випустив собі в скроню.

Для радянських спецслужб це був провал. Щоб хоч якось виправдатись перед керівництвом, у документах спішно напишуть начебто якийсь сержант застрелив Шухевича під час опору. В різних документах, причому, - різні прізвища вбивць вказані.

Вирішують радянські силовики позбутися й тіла. Так чинили з багатьма керівниками українського підпілля. Адже Герої ставали символами боротьби за Українську незалежність, орієнтирами для наступних поколінь борців. Вороги ж стирали навіть їхні могили, куди можна прийти, вклонитися, покласти квіти, присягнути на вірність заповітам Героїв і на продовження боротьби. Тому ще й досі не встановлено, де захоронено командувача УПА генерала Чупринку.

За спогадами Юрія Шухевича, тіло його батька привезли до підвальних помешкань в’язниці на Лонцького, і так згодом народилася версія, нібито генерал тут і похований. За іншою версією, тіло могли вивезти аж за 300 кілометрів від Львова. Але є ще одна. Узлісся неподалік моста над річкою Збруч, де до Другої світової проходив польсько-радянський кордон. Нині це адміністративний кордон Хмельницької та Тернопільської областей. Є свідчення, що саме сюди гебісти привезли тіло Шухевича. Тіло нібито спалили та кинули у річку. На цьому місці тепер стоїть пам’ятний хрест. Відбуваються поминальні заходи. Пошуки тривають. Можливо, ще вдасться віднайти архівні свідчення. Відомо, частину матеріалів знищено, іншу – перед розпадом СРСР вивезено до москви. Однак стерти з пам’яті спогади про Романа Шухевича радянській владі не вдалося, як і зупинити продовження його справи.

Боротьба українців за державність тривала ще багато років і увінчалася проголошенням вільної соборної демократичної України. Війна за збереження Української держави триває й нині. У цій борні за нами – тисячі і мільйони незламних Героїв, за нами – правда, Бог і Україна: земля і заповіти предків. Так вистоїмо. Слава Україні! Слава ЗСУ! Героям Слава!

Музей історії міста Хмельницького.