Першотравневий парад 1986 року

Сумні чорнобильські роковини… Вже минуло 35 років після атомної катастрофи на Чорнобильській АЕС, яка змінила життя багатьох українців і зокрема хмельничан.

 

Багато вже говорилось про причини, героїзм простих людей і негуманну поведінку тодішніх керівників держави та КПРС/КПУ. На догоду ідеологічним ідолам був пришвидшений запуск реактора в роботу.

Через ідеологічні амбіції провели невдалий експеримент, який і став причиною катастрофи на реакторі. Але найжахливіше - це приховування реальної інформації, яка могла допомогти запобігти поширенню наслідків катастрофи та врятувати життя людей.

 

1 травня 1986 року, через 5 днів після вибуху і початку поширення радіаційного забруднення, в столиці та більшості міст України пройшли традиційні святкування і паради.

Станом на 1 травня 1986 року рівень радіації в Києві перевищував фоновий у сотні разів і сягав 2500 мікрорентген на годину при нормі фонового значення 15 мікрорентген на годину. Для міста Хмельницького, при таких же параметрах фону, на той день було до 100 мікрорентген на годину. Не дивлячись на такий загрозливий для здоров’я і життя людей стан, партійне та республіканське керівництво приймає рішення провести парад та відзначення ідеологічного комуністичного свята як в столиці, так і в регіональних центрах.

 

В святкових колонах, в легкому відкритому одязі йшли тисячі і тисячі людей, які не підозрювали, через приховування інформації, що йдуть назустріч хворобам і передчасній смерті.

 

Абсолютно неприпустимою в цьому була участь дітей та молоді.

 

Аби запобігти можливій паніці серед киян, Голова Президії Верховної Ради УРСР Валентина Шевченко та Перший секретар Центрального комітету Комуністичної партії УРСР Володимир Щербицький були на параді зі своїми сім’ями.

У місті Хмельницькому парадні колони здебільшого складались із представників підприємств, установ і навчальних закладів. Існувала практика рознарядок, хто і в якій кількості повинен взяти участь у параді. Найбільше до таких заходів завжди залучались молодь і діти. Взяли участь у тому параді чимало хмельничан. На підприємствах у навчальних закладах та організаціях зранку роздали плакати і портрети «комуністичних вождів», і колоною пішки всі вирушили до центру, аби потім пройти все місто і вийти до парку в мікрорайоні Виставка. Під похмурим небом учасники параду годинами йшли  вулицями міста. А потім пішов дощ і більшість намокли, особливо волосся на голові. Пізніше стало відомо, що радіація накопичується найбільше на волоссі і той дощ був забруднений радіоактивними викидами. Але нікого не попередили навіть про простий захист. Після параду і дощу учасники залишились прогулюватись містом. Ніхто і не знав про необхідність негайної деактивації одягу та волосся. До вечора хмельничани відпочивали просто неба, а місцеве керівництво зберігало злочинне мовчання.

А потім, як заведено на Хмельниччині, розпочалися травневі городньо-польові роботи, і теж на відкритому повітрі та без найменшого захисту. Населення наражало себе на небезпеку через брак достовірної інформації.

 

Про катастрофу на ЧАЕС керівництво СРСР повідомило 14 травня. М. Горбачов запевнив, що влада робить все можливе для запобігання трагедії і немає підстав для хвилювання та паніки.

Однак закордонні засоби масової інформації одразу ж оприлюднили повідомлення про вибух реактора на ЧАЕС та рекордні показники радіаційного фону у світі.

Чи могла партійна і республіканська влада, як і керівництво на місцях, запобігти такому масовому радіаційному опроміненню людей - питання риторичне. Існує думка, що на українських головних комуністів чинився ідеологічний тиск з Москви про необхідність проведення параду і різні погрози з вуст найвищого керівництва СРСР на чолі з Горбачовим.

Замовчування чи применшення радіаційної загрози призвело до втрат людських життів. Але ця ідеологічна брехня спричинила ті процеси, які стали причиною розвалу СРСР. Проте життя наших людей в черговий раз було покладено на вівтар комуністичної ідеології.


 

Анатолій Вальчук, завідувач сектору МІМХ музею Проскурівського підпілля